Чи мають право неповнолітні особи забирати своїх братів і сестер з дошкільного навчального закладу?

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. №2947- ІІІ (із змінами, далі — (сімейний кодекс) батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Частиною 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ (із змінами, далі — Закон № 2402) встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до Закону № 2402.
У частині 3 статті 8 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628- ІІІ (із змінами, далі — Закон № 2628) зазначено, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров’я, людської гідності.

Згідно з частиною 2 статті ІІ Закону № 2628, дошкільний навчальний заклад створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання.

Тобто, вищезазначені норми встановлюють відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, та дошкільного навчального закладу за навчання дітей, збереження їх життя та здоров’я тощо.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини І статті 6 Сімейного кодексу, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Частина 2 статті 6 Сімейного кодексу визначає, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV (із змінами, далі — Цивільний кодекс) фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років мають неповну цивільну дієздатність.

Умови набуття та надання повної цивільної дієздатності визначаються статтями 34 та 35 Цивільного кодексу.

3 огляду на це, забирати з дошкільного навчального закладу своїх братів та/або сестер має право лише особа, яка досягла повноліття та за заявою матері/батька дитини і ксерокопії паспорта з контактними даними особи, якій довіряють дитину.

Щаслива сім‘я. яка вона?

 
Чи був правий Л.М.Толстой, коли стверджував, що всі щасливі сім’ї схожі, а нещасливі – нещасні по-своєму?

•  За якими ознаками визначаєте, щаслива це сім’я чи ні?
• Який стиль сімейних відносин вважаєте ідеальним?
• Що, на ваш погляд, найголовніше у сімейному житті?
• Яке місце у сім’ї займають діти?
• Чи можна по зовнішньому вигляду дитини встановити, з якої вона сім’ї?
• Труднощі, які переборює сім’я протягом свого існування згуртовують чи роз’єднують сім’ю? 

Свою точку зору аргументуйте прикладами з власного життя.

Обговорення педагогічних ситуацій.

Ось дві розповіді жінок про своїх чоловіків:
Зовні наша сім’я благополучна. Чоловік не п’є, не курить, зарплату всю – додому. Діти вчаться добре. Але немає в сім’ї духовного ладу, спільних інтересів, немає нічого, що об’єднувало б нас.
Чоловік нічого не любить, нічого не хоче, крім телевізора. За дітьми дивитись не бажає , розмовляти не вміє, читання літератури до теми виховання вважає гаянням часу, каже: “Я все знаю”.
Коли ж він у напівдрімоті проводить вечір біля телевізора, я перевіряю, чи вивчив англійські слова син-шестикласник, стежу за тим, як дочка-першокласниця виводить криві літери, а сама думаю, що приготувати на завтра на обід, де у кого відірвався ґудзик, що треба випрати. І так майже щодня. 
Каже майже, тому що буває: чоловік і на кухню до мене зайде, і до дітей у щоденники загляне, але це дуже рідко. Частіше він замикається у собі, щоб його ніхто ні про що не питав.
Мабуть, я не відправила б вам листа, коли б не діти. Син у нас росте неорганізований, також нічого не любить і не вміє, йому скоро тринадцять. Раніше любив читати, тепер і книжки закинув. Як і батько, надає перевагу телевізорові.
Та якщо не під силу більше переносити висиджування або вилежування чоловіка перед телевізором, вибухаю і – черговий скандал. Лаюсь, правда, я, а чоловік скаже кілька слів, сповнених презирства, і відвернеться до стіни.
Всі роки я билася над проблемами виховання дітей сама. Через не досвідченість робила багато помилок. А чоловік і пальцем не покивав, щоб допомогти, підтримати, разом щось обміркувати. Він вважає, що всі риси характеру закладені в генах і нічого не виправляється. Ось такий те­оретик, що влаштувався перед телевізором.
Не знаю коли, але син одного разу відчув цю відчуженість батька, а мою немічність, наш розлад. Син постійно грубий з сестричкою, вона ж у відповідь огризається. Наодинці намагюсь присоромити Вітю, весь час стараюсь помирити дітей. Але син мене не слухає, починає не слухати і дочка. Мені дуже важко. Інколи починаю умовляти себе: змирися, скільки жінок самі везуть сімейний віз при чоловікові. А як можна змиритися з байдужістю?

1. Чи можна вважати благополучною сім’ю, в якій вихованням дітей займається лише один з батьків?
2. Як позначається на формуванні особистості дитини участь у вихованні тільки одного з батьків?
3. Поділіться досвідом вашого спілкування з дітьми у сім’ї.

Перші роки нашого життя були нелегкими: двоє малих дітей – Світлана і Олексій, а допомогти нікому. Мати Віктора, яка жила з нами, сама потребувала догляду. Я тоді не працювала. Вітя годував сім’ю .Віктор приходив додому з роботи втомлений, але ніколи не бачили ми його сердитим або незадоволеним. І звідки бралися в нього сили займатися дітьми? Вони навперебій розповідали йому про свої справи, про все радилися з ним.
Світлана і Олексій не тільки знали, що тато хороший виробничник, йому шана, вони власними очима бачили його працелюбність: чоловік завжди допомагав мені по дому. Усе робили ми разом. Усе було йому по плечу. Ніби він ніколи і не втомлювався. І все добро, що в нього , він передавав своїм дітям. Вони бачили, який він справедливий, турботливий. Його мати прожила з нами двадцять вісім років. Недавно її не стало. І ось за всі ці роки ні я ні діти не чули, щоб батько заговорив зі своєю матір’ю роздратовано. І не дивно, що діти також не грубили бабуні.
Дочка Світлана працює старшим інженером. Добра господиня. Її чоловік – Сергій – допомагає їй у всьому. Любить свою сім’ю, у них двоє дітей. Ми жили всі разом, і зять, мабуть, брав приклад з чоловіка мого. Сергій завжди говорить: У нас батько – ідеал.
У синові Олексієві я також бачу якості, що передав йому батько. Любить будь-яку працю з самого дитинства. Спокійний, витриманий, робити вміє по дому все, як тато. Непогано грає в шахи – батько навчив, коли йому було ще вісім років. Захоплюється Олексій і музикою, добре грає на баяні. Ще він – фотоаматор. Це все – від батька. Дружина Олексія Лариса, також інженер. Живуть вони добре, виховують маленького сина.
Мої діти гордяться своїм батьком, як і раніше люблять і вважають його першим порадником з будь-якого питання. Побільше б таких батьків з яких діти брали б приклад, особливо сини.

1. Проаналізуйте описані в цьому листі факти. У чому секрет поваги дружини і до дітей і до батька?
2.Що таке батьківський авторитет? Які шляхи його утвердження?
3. Критично оцініть чи користуєтесь ви у дітей авторитетом? Як ви утверджуєте свій авторитет?

 ПАМ”ЯТАЙ, БАТЬКУ!

• Турбуйся про те, щоб дитяче серце не стало грубим, злим, холодним, байдужим і жорстоким в результаті виховання. 

• Фізичне покарання – це показник не тільки Вашої слабості, розгубленості, безсилля, але і педагогічного без культур`я. Ремінь і тумак вбиває в дитячому серці витонченість і чутливість, розбещують людину одурманюють її „ядом” брехні.
• Не ставте Вашу дитину в становище, коли вона змушена оборонятись брехнею ! 
  Говоріть з дитиною так, щоб не заливалось ніякого сумніву в тому, що Ви керуєтесь турботою за неї, а не бажанням відмахнутися, образити”
• Будьте до кінця навіть в дрібницях правдивими і чесними із своїми дітьми. Незначну домішку брехливості, штучності дуже чітко помічають діти.
• Не забувайте поділитися Із своїми дітьми удачами і невдачами на роботі , і вони будуть ділитися з вами своїми таємницями, будуть чекати Вашої поради, підтримки.
• Навчіть Вашого сина чи доньку, що іграшковий автомобіль з поламаними колесами, ведмідь з відірваним вухом страждають від болю так само, як поранена птиця – це народжує у дитини чуйність і добре серце
• Пам`ятай , батьку ! Вашу дитину виховує кожна хвилина життя, кожен куточок землі, кожний Ваш крок, слово, справа , з якими його особистість стикається ніби випадково, мимохідь.
• Використовуйте основні методи виховання: переконання, вправи, стимулювання, заохочення.
• Не забувайте підвищувати свою педагогічну майстерність виховання, читайте статті і твори про виховання Ваших дітей.

ПАМ`ЯТАЙ,МАТИ !
 

• Люби свою дитину, але не розбещуй, не груби. Розбещення дитини найчастіше у відсутності заняття. Розбещити дитину можна і з бідності, а при ласкавій суворості можна виростити дитину справжньою людиною і в багатстві.
• Виховуйте вдячність .Якщо нема любові на твою самовідданість -вважай, що дитина тільки споживає твою любов. Хай буде добре не тільки дітям ,але й тобі. Не буде тобі щастя без щастя дітей, але нехай і їх хвилюють твої біди.
• Будь другом дітей, але не приятелькою. Будь поряд з дітьми, але не вище. Будь доброю, але не добренькою.
• Вчи дітей думати не про речі, а про справу.
• Нехай діти допомагають матері. Син хай захищає її.Ніхто не має права сидіти без діла, коли трудиться мати.
• Пам`ятай: усе найкраще – дітям, але про себе не забувай. Не дозволяй володарювати вимогам, бажанням, претензіям твоїх дітей.
• Все йде від тебе, все підкоряється тобі, мати!